Договір позики та розписка як доказ його укладення.

Роман ТИТИКАЛО
Правовий тиждень №9-10, 9 березня 2011

У цивільному обороті часто використовується договір позики, і на підтвердження його укладення боржники нерідко видають розписки. Але в умовах економічної кризи почастішали випадки неповернення сторонами отриманої позики та, як наслідок, збільшилася кількість позовів про стягнення боргу за договорами позики. Проаналізуємо правове регулювання договору позики та судову практику з цього питання.

У цивільному обороті часто використовується договір позики, і на підтвердження його укладення боржники нерідко видають розписки. Але в умовах економічної кризи почастішали випадки неповернення сторонами отриманої позики та, як наслідок, збільшилася кількість позовів про стягнення боргу за договорами позики. Проаналізуємо правове регулювання договору позики та судову практику з цього питання.


Суть договору

Договір позики - це один із видів зобов’язань, спрямованих на передачу майна. Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України "за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості".

Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним. Це означає, що він набуває чинності тільки після передачі майна, всі обов’язки покладені лише на позичальника і у визначених законом випадках договір позики може бути як оплатним, так і безоплатним. Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками, та грошові кошти. Суб’єктами позики є будь-які фізичні та юридичні особи.

Договір позики, як і кредитний договір (та й договір банківського вкладу), оформлює єдині за своєю економічною природою відносини. Відмінності між ними полягають переважно в тому, що кредитором за кредитним договором виступають банки та інші фінансові установи, а позикодавцем за договором позики можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи.

Із практичного погляду важливим питанням є момент укладання договору позики. Оскільки, як зазначалося вище, договір позики є реальним, то права і обов’язки сторін не можуть виникнути до передачі речі (грошей).

Таким чином, договір позики вважається укладеним в момент здійснення дії з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості. Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦКУ: "Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії".


Форма та зміст договору

При укладенні договору позики сторони мають звернути увагу на форму, яка передбачена законодавцем для цього виду договорів.

Договір позики укладається як в усній, так і в письмовій формі. У ЦКУ зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦКУ).

Отже, з положення закону вбачається, що проста письмова форма обов’язкова для договору позики, тільки коли позикодавець - юридична особа, а також в усіх випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір.

Закон не вимагає нотаріального посвідчення договору позики, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї з них договір може бути нотаріально посвідчений.

Треба звернути увагу на те, що згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦКУ на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1053 ЦКУ за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

У договорі позики можуть передбачатися місце і час повернення позики, а також особа, якій необхідно повернути позику. На договір позики розповсюджуються положення ЦКУ про місце виконання грошового зобов’язання, передбачені ст. 532 ЦКУ, згідно з якою, якщо місце виконання грошового зобов’язання не встановлене в договорі, виконання здійснюється за місцем проживання кредитора (позикодавця), а якщо позикодавцем виступає юридична особа - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов’язання. Якщо кредитор (позикодавець) на момент виконання зобов’язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника (позичальника), зобов’язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора (позикодавця) з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов’язаних зі зміною місця виконання.

Якщо в договорі не встановлений строк повернення позики, то позичальник повинен повернути гроші або речі протягом 30 днів із дня пред’явлення вимоги позикодавцем (ст. 1049 ЦКУ). Хоча сторони за погодженням можуть на свій розсуд встановлювати в договорі інші умови повернення позики. Договір позики, особливо той, що укладений на тривалий строк, може передбачати виконання договору частинами (в розстрочку).


Коли прийшов час віддавати борг

Боржник (позичальник) зобов’язаний виконати свій обов’язок з повернення позики, а кредитор (позикодавець) - прийняти виконання особисто або на умовах, встановлених договором.

Закон дає позичальнику право виконати свій обов’язок із повернення боргу шляхом внесення належних з нього грошей (цінних паперів) у депозит нотаріуса, якщо позикодавець відсутній у місці виконання зобов’язання, ухиляється від прийняття боргу або відсутній представник недієздатного кредитора. Про внесення боргу на депозит нотаріус повідомляє кредитора у встановленому законом порядку.

Прийнявши виконання зобов’язання, на вимогу боржника (позичальника) кредитор (позикодавець) повинен видати йому розписку про одержання боргу частково або у повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його божникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен зазначити це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа на руках у боржника підтверджує факт виконання ним зобов’язання (ст. 545 ЦКУ).

У разі невиконання зобов’язання з повернення предмета позики настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Наприклад, якщо позичальник не повернув суму позики вчасно, він зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 1050, ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

Певні особливості відповідальності існують, якщо договором позики передбачено повернення боргу (позики) частинами (в розстрочку). У цьому разі, якщо позичальник порушить строк повернення наступної частини позики, це дасть позикодавцю право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, і належних йому процентів (ч. 2 ст. 1050 ЦКУ).

За нотаріально посвідченим договором позики в разі неповернення боргу позикодавець може звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про стягнення заборгованості на підставі п. 1 Переліку документів, згідно з яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому Постановою Кабінету міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172.


Проценти

В силу ч. 1 ст. 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо в договорі немає умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. За відсутності іншої угоди проценти виплачують щомісяця до дня повернення суми позики.

Договір позики буде безпроцентним, якщо:

укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного доходу, встановленого законом, і не пов'язаний зі здійсненням хоча б однією зі сторін підприємницької діяльності;

позичальникові передаються речі, визначені родовими ознаками.

Цікаво, що відповідно до Цивільного кодексу УРСР 1963 р. проценти за грошовими та іншими зобов'язаннями не допускалися (ст. 170).

Слід зазначити, що надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при погашенні боргу в нашій країні називається лихварством (російською - ростовщичество). Як у світі, так і в Україні з лихварством часто боролися. Перші згадки про лихварство в Україні пов’язані з князем Мономахом, якого кияни запросили князювати після смерті Святополка. Він обмежив лихварство, вигнавши євреїв за межі Київського князівства.


Розписка - як доказ

Зупинимо увагу на розписці як доказі укладення договору позики. Ми вважаємо, що розписка не замінює письмовий договір, а лише є доказом укладення договору позики та отримання коштів позичальником.

Отже, розписка - це письмовий документ з підписом, який засвідчує, що особа, котра його написала, отримала товари, гроші, матеріальні цінності тощо і бере на себе певні зобов'язання щодо них.

Відповідно до ст. 1051 ЦКУ позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Доречно згадати судову практику із цього приводу. Так, Верховний Суд України в ухвалі від 15.07.2009 р. зазначив:

"Частина 2 ст. 1047 ЦКУ допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦКУ).

При цьому, за змістом ч. 2 ст. 1051 ЦКУ, при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошевість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПКУ).

На порушення ст. 214 ЦПКУ суд зазначених вимог закону до уваги не взяв, при вирішенні спору належним чином не перевірив доводи, викладені Особою 1 у її позові, не врахував, що відповідно до вимог ЦКУ розписка є одночасно документом, який підтверджує й передачу грошей позикодавцем позичальнику, й укладення договору позики".

Дуже цікавою є позиція ВСУ із приводу показань свідків як доказів у справі про стягнення боргу на підставі розписки:

"Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою було надано суду оригінал розписки, яка свідчить про те, що вона 1 червня 2006 р. передала відповідачці 9 900 грн. строком до 1 серпня 2006 р.

Апеляційний суд на порушення вимог ст. 213 ЦПКУ, керуючись ч. 2 ст. 1051 ЦКУ та обґрунтовуючи своє рішення показами свідка Л., яка не була присутня при підписанні розписки, знає про обставини зі слів сторін, належним чином не з'ясував і в рішенні не зазначив, під впливом яких саме обставин був укладений договір позики (обман, насильство, зловмисна домовленість представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини)" (ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 15.08.2007 р.).

Враховуючи судову практику, яка склалася, розписка є належним доказом того, що договір позики був укладений між сторонами та кошти були отримані, а показання свідків в цих справах мають братися до уваги у виняткових випадках.

Проаналізувавши існуючу практику, слід зазначити, що є випадки доведення безгрошовості виданої розписки та укладеного договору, але для цього потрібні надати письмові докази, що не завжди можливо (наприклад, ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 22.04.2009 р.).


Індекс інфляції

Як уже зазначалося, згідно із ч. 2 ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Доволі часто в договорі позики грошове зобов’язання визначається в іноземній валюті, що не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування індексу інфляції, розрахованого Державним комітетом статистики, для обґрунтування вимог, пов'язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті (ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 27.05.2009 р.).


Реквізити розписки

Дуже важливе значення має зміст розписки. Наведемо деякі обов’язкові та бажані реквізити розписки: дата складання, П. І. Б. позичальник, його паспортні дані та місце проживання, П. І. Б. позикодавця, його паспортні дані та місце проживання, сума боргу, вказівка про зобов’язання повернути борг до конкретної дати. Законодавство не визначає, що розписка має бути написана власноручно.

Якщо в розписці вказано лише, що хтось взяв певну суму коштів, але не вказано, що він взяв її в борг та зобов’язується повернути, ця розписка не може свідчити про виникнення боргових зобов’язань та бути підставою для позову.

Слід зазначити, що громадяни часто видають розписки про отримання коштів, не отримавши їх. Це може бути пов’язано з відносинами поручительства та іншими. Трапляються випадки написання розписок під тиском чи обманом, у зв’язку з чим радимо усім дуже обережно ставитися до написання будь-яких розписок.

Враховуючи викладене, договір позики як був, так і залишається невід’ємною складовою цивільного обороту. Він може бути укладений у простій письмовій формі навіть на значні суми. Більше того, видача розписки підтверджує укладення договору позики та отримання коштів, що дозволяє захистити права позикодавця.